– Ви знаєте, я завжди дивуюсь мамам пострадянського простору. Не бігай, не кричи, не сіпай ногою, не колупайся в носі. Це дитина. Що вона робить? Трощить стіни, псує меблі, рве оббивку дивана? Ні, вона просто б’є по бильці ногою. Босою. Ну хай і б’є собі, однак спокійно не сидітиме, – рівним голосом виклала мені лікар. Й нагадала, що в Індії немає тисячі «ні» для дитини.
Перед цим я сказала Алісі, яка монотонно гепала ступнею по бильці дивана: «Не стукай ногою».
Ці слова немов повернули на землю: а чи не забагато «не» у відносинах наших мам з дитиною? Причому «не» для інших, бо що ж люди подумають? Не ставай на сходи руками; не крутись; не тикай пальцем, бо це негарно; стій спокійно.
Тільки варто якомусь дорослому косо глянути на дитину, мама відразу робить зауваження. Для кого? Для видимості, бо дитина «соромить її», чи її статус. Бо «хіба ж можна з такою дитиною».
У книзі Всеволода Овчинникова «Гілка сакури» описується виховання дітей у Японії. Автор помітив, що в цій країні дитині повністю дозволяють пізнавати світ. У межах безпечного, звісно. Наприклад, дитина може спокійно борсатись у багнюці, а мама сидіти поряд і гортати журнал.
А тепер уявно перенесемо дослідження цієї самої багнюки у нашу країну. «Куди ти поліз, та хіба так діти роблять, ти мене соромиш, ці речі не 5 копійок коштують, хіба можна з тобою...» і далі за текстом.
Вам соромно за це? Мені також.
Навантаженість на жінку у нашому суспільстві величезна, бо ж кожна, наслідуючи програму мам і бабусь, або ж приховуючи власну нереалізацію, намагається власним прикладом показати, що мама більше, ніж людина. «А мої діти…» Далі можете обрати: виховані, не бігають, сидять смирно, у 4 роки ходять на 5 гуртків, читають Ніцше в оригіналі. Чи ще щось таке. А мама в декреті легко готує перше, друге, салат і компот, водночас проводячи вебінар, бо є діамантовим директором якоїсь компанії з мережевого маркетингу, пише вірші й веде власний блог, де заробляє на рекламі. А ти зі своєю непосидючою дитиною недолуга, безвідповідальна чи егоїстична. Он вона в тебе руку в грязюку встромила чи ногою по дивані гепає.
Пострадянські «правила» для мам, нав’язані їй оточуючими, руйнують найголовніше – зв'язок з дитиною. Та дезорієнтують. Мами дітей, які «випадають» з рамок поведінки, встановлених суспільсьвом, що звикло крокувати рівним строєм з кульками в руці, або беруть своїх чад у «їжачі рукавиці», або навпаки – «боготворять». І перше, і друге нічого гарного не приносить. Ані мамі, ані дитині.
А може вже час розслабитись і бути просто мамою? Не ідеальною, але тою, яка спільно з татом шукає свій шлях до виховання людини, що не підпалює безхатченків чи бездомних котів, не кидає сміття мимо урни, знає та поважає свій рід. Може це і є найголовнішим?
Фото на головній: shkolabuduschego.ru
