Останнім часом стрічка новин у соцмережі Facebook вже неодноразово поповнювалася фото дитячих ніг та рук зі слідами собачих укусів. Під ними – маса гнівних коментарів від батьків та інших дописувачів: «Допоки це триватиме!», «Ми боїмося відпускати дітей на вулицю й виходити самі», «Чому не діє міськрада?», «Звільніть вулиці від собак» тощо. Але на найголовніше питання «Чому собака нападає?» відповісти так само важко як і на «Чи не заважають їжаку колючки зсередини?». Передусім варто усвідомлювати, що собака – істота жива та досить розумна, і, як і кожна людина, має свій характер та настрій. Не виключено, що люди просто потрапляють під «гарячу лапу», не в той час і не в тому місці. Втім, від такого пояснення користі мало. У чому ж більш суттєва причина?
У захист собак одразу зазначу, що напасти може й найдомашніша, найдобріша, найвихованіша та найдресированіша у світі собака, незалежно від породи, - будь вона бультер’єром чи чіхуахуа. Але у нашому випадку мова йде за бродячих собак. І це проблема не одного року, і не єдиного дня. Не варто забувати, що бродяжки - це колишні домашні улюбленці або їх потомство (іноді цілими поколіннями), і на вулиці вони опинилися якраз із вини людини (це так, загальна ремарочка до теми - як привід для міркування). Але зазвичай чотирилапі «безхатченки» не нападають на людей без приводу. Поодинці вони намагаються триматися подалі, бо ж навчені гірким досвідом людської жорстокості. У зграї собаки збираються тільки в шлюбний період, і якщо гавкають на людей, то з двох основних причин:
- захищають свою територію чи цуценят;
- голодні.
Як не прикро, але часто причиною нападів стає добродушність небайдужих людей, які підгодовують собак, особливо біля продуктових магазинів. Отримавши ласий шматочок під порогом крамниці, собака відчуває комфорт та приязнь до місця, на якому почуває себе задоволеною, і відзначає його своїм. І в подальшому дуже ревно реагує на вторгнення до території комфорту сторонніх – як людей, так і інших собак. Ось вам ще одна причина для агресії.
Також гостро відчувають собаки і людський страх та слабкість, а тому вважають за потрібне домінувати. Найбільше це стосується дітей, і тому часто саме вони стають об’єктами нападу. Лякаючись, діти починають кричати, жбурляти каміння або тікати, чим провокують тварин. Більшість мам як мінімум зі мною не погодяться та скажуть «Будуть у тебе діти – інакше заговориш». Але якщо я поки що не маю дітей, це не значить, що я їх взагалі не бачу і не помічаю поведінки. І я не за тих дітлахів, які просто бояться. На жаль, практично половина сучасних дітей, особливо підлітки, досить грубі та жорстокі. Особливо це стосується компаній, де кожен другий намагається показати свою крутість. І часом це зовсім не залежить від батьківського виховання, - батьки можуть і не знати темних сторін своєї дитини, оскільки вдома вона – янгол у плоті. Також не кожна дитина, прийшовши додому з укусом, зізнається батькам, що собака напала після того, як її пнули ногою.
Віка - лагідна дівчинка, подружка місцевих "ринковиків". Відчуває людський характер, а тому, незважаючи на добродушність, не дасть себе образити
Безпідставна жорстокість до тварин притаманна й дорослим. Наприклад, мені, палкій прихильниці тварин, дуже важко пройти повз навіть незнайомих мені собак і не почухати – ну не можу стриматися. У відповідь отримую як мінімум виляння хвостом, супровід на певну відстань, а також «лизь» у руку чи взагалі зразково показовий виступ лежачи на спині з вимогою почухати пузика. Тож філософствувати на цю тому можна безкінечно, - а собаки як кусали, так і кусатимуть. Як і люди – крадуть, вбивають та обманюють. Але це чомусь сприймають чи не у порядку речей. Так хто ще тут, вибачте, «тварі»?
Як уникнути нападу собаки?
Шлюбний період у собак, який був основною причиною нещодавніх нападів, вже скінчився. Але, як ми вже зазначали, собаки – ревні охоронці своєї території, а тому можуть побачити у вашій особі підозрілого чужинця. Головне у можливому конфлікті - придушити внутрішній страх. Не потрібно розмахувати руками, панікувати, дивитися в очі тварині і тим паче тікати – цим ви лише спровокуєте напад. Намагайтеся спокійно говорити до собаки, ведіть себе впевнено – таким чином собака може лише гавкати, але не нападатиме. Також можна зробити вигляд, що ви щось берете із землі – собаки чомусь рефлекторно бояться цих жестів.
Якщо нападу все ж не уникнути – виставляйте перед собою все, що маєте в руках: сумку, парасольку, книжку – будь-що, аби зайняти пащу. Та захищайте найуразливіші частини тіла - обличчя, шию, груди, ноги, кисті рук і пальці.
Ті, кого не надто заспокоюють такі поради, можуть скористатися більш надійним методом захисту – придбати собі ультразвуковий відлякувач для собак, який коштує десь від 100 гривень.
Притулок або точка перетримки – єдиний вихід?
Більшість гуляйпільців у проблемі нападів собак звинувачують міську раду – за так звану бездіяльність. Шановні, а як ви уявляєте «діяльність» того самого міського голови у цьому випадку? Що має робити Сергій Ярмак – погрозити пальцем чи поставити безсовісну собаку в куток на гречку? Арештувати на 15 діб? Виписати штраф за нанесення тілесних ушкоджень? Це було б смішно, якби насправді не було сумно. А чи усі, до речі, знають, що нещодавно на території Гуляйпільської громади було простерилізовано й, відповідно, вакциновано та прочіповано 17 бродячих собак. Із бюджету громади виділили близько 22 тисяч гривень та найняли спеціалістів з області, які провели необхідні процедури. Яка у цьому користь? Передусім вакцинація - це убезпечення тварини від хвороб на кілька місяців - раз. Стерилізована «чиста» дівчинка не буде викликати фізичний інтерес у кобелів, а це значить менше емоцій і менше собачих амбіцій – два. Окрім того, за неможливості плодитися, кількість безпритульних собак не зростатиме – за умови, що цьому знову ж таки не посприяють недобросовісні господарі, – три.
Жулька - ніжна, тендітна й довірлива, а тому потребує особливого захисту
Однак, що вакцинація, що стерилізація не рятують від характерної агресії. Єдиний вихід від неї убезпечитися – звільнити вулиці від безпритульних собак. Але не відстрілювати, не усипляти, не травити, а дати їм дім! Однак не кожен гуляйполець має можливість забрати собаку з вулиці, навіть якщо й хоче. І якщо у великих містах є можливість створення та утримання притулків, то у таких маленьких містах як Гуляйполе єдиним виходом міг би стати пункт перетримки з подальшим влаштуванням тварин у сім’ї. Та чи є у нас перспективи навіть для такого способу?
- Якби ж люди позабирали своїх улюбленців додому, на вулицях міста одразу б стало менше собак, оскільки більшість бродячих собак – не безпритульні, а дуже навіть домашні, - зазначає міський голова Сергій Ярмак. – Просто власники відпускають їх на прогулянку, не розуміючи можливих наслідків. Людина, яка дійсно піклується про свою собаку, не випустить її за межі двору (якщо це приватний сектор) – розім’ятися без прив’язі можна і на території домоволодіння. Але якщо це неможливо, то на тому самому ошийнику господарі залишають розпізнавальні знаки – кличку, адресу, телефон тощо, аби мати можливість у разі чого з ними зв’язатися. На жаль, у нас такі випадки поодинокі. Тож, не виключено, що серед тих 17 стерилізованих собак трапилися й домашні, бо ж деякі з них були й в ошийниках. Шкоди у цьому немає, однак потомства від своєї собаки господар вже не отримає – з власної вини.
А щодо притулків для собак, то ми зверталися до Запоріжжя стосовно влаштування, і у цьому виникли певні труднощі. По-перше, не всюди беруть собак з вулиці. По-друге, навіть якщо й візьмуть, то за утримання однієї собаки протягом місяця доведеться з бюджету заплатити близько 3000 грн. Чи доцільними будуть такі витрати, коли у рамках реформи у нас масово скорочують медперсонал та закривають медзаклади? Так само сьогодні не є доречним й відкриття у Гуляйполі пункту перетримки - для тварин, тоді, коли ми ледь зберегли психіатричну лікарню – для людей, - підсумував Сергій Олександрович.
Детальніше на "Першому Запорізькому"
Таким чином випливає висновок, що дійсно єдиними виходом у нашому випадку є створення подібного пункту перетримки, але не на державному рівні, а на добровільних засадах небайдужих людей й за сприяння спонсорів? Можливо, нам колись вдасться втілити цю ідею, яка, в принципі, не така вже й нездійсненна. Але насамперед люди мають згадати, що вони Люди, і що вони відповідальні за тих, кого приручили. Або приручать. І тоді не буде життя собачого, а собака не буде кусачою.
