Чергова сесія Малинівської сільської ради принесла недобрі новини для всіх приютненців – школу в їхньому селі закрили, а всіх учнів переводять до сусідньої школи в селі Любимівці.
Як стало відомо, дане рішення сесії «Про припинення діяльності шляхом ліквідації КЗ «Приютненська загальноосвітня школа I-III ступенів» стало останньою інстанцією, а передувало цьому чимало факторів. Так, одним із основних – у наступному навчальному році в школі мало б навчатися 24 учні, а це суперечить всім освітнім стандартам. Тому малокомплектні школи, в яких навчається менше 25-ти учнів, з вересня планують залишити без державної освітньої субвенції, а це передусім - заробітні плати вчителів.
Така ситуація стала приводом для проведення «Дня відкритих дверей» у Любимівській ЗОШ. Минулої п’ятниці, 11 червня, в школі відбулося так би мовити «знайомство» батьків-приютненців з Любимівською школою, в яку з вересня підуть їхні діти. Окрім директора школи та вчителів, батьків зустрічали і посадовці, зокрема, заступники сільського голови Малинівської ОТГ Сергій Степаненко, Ірина Рябова, а також головний спеціаліст відділу освіти Олена Ілієнко.
Поговорити з батьками на добрій ноті чиновникам не вдалося. Незважаючи на гарну презентацію класних кімнат, приміщення спортивного залу, котельні, батьків хвилювало одне питання: «Чому їхніх дітей мають возити до старої школи, якій сьогодні більше 100 років, а не навпаки»?
Поясню. Любимівська школа, дійсно, має давню історію і свої двері відчинила у далекому 1914 році. Двоповерхова будівля школи, звісно, не може похизуватися сучасними класами, проте скрізь чисто, по-домашньому затишно, а головне, взимку дуже-дуже тепло.
За словами директора школи Любові Дудченко, в минуло році у них запрацювали нові твердопаливні котли, що давало змогу обігрівати класи у найхолодніший період року. Крім того, школа може похизуватися чудовим спортивним залом, куди вклали чималі кошти як з місцевого бюджету, так і спонсор Сергій Курман.
Зал настільки просторий та сучасний, що йому може позаздрити будь-яка школа великого міста.
Проте, говорячи про школу в селі Приютному, яку все ж таки рішенням сесії наважилися ліквідувати, внесу роз’яснення. Як стало відомо під час зустрічі, незважаючи на те, що будівля школи зовсім молода і має лише 30-ти літню історію, у школі не було сформовано жодного повноцінного класу, окрім одного – 9-го, де нараховувалося 6 учнів, а один вчитель міг читати по три-чотири предмети. Навчання діти проходили за індивідуальною програмою. Мова йде про те, що діти у школі проводили не більше двох годин часу, тобто 8 годин на тиждень, замість 32-х! Оскільки класом вважається клас, в якому навчається більше 5 учнів, то в цій школі предмети не викладалися відповідно до державних стандартів, а значить матеріали не опановувалися в повному обсязі. Висновок напрошується сам собою: який рівень знань отримували учні, якщо більшу половину навчального часу і вчителі, і учні проводили вдома?
Звичайно чути про те, що дітей забезпечать всім необхідним, а це новеньким шкільним автобусом, який буде долати майже 9 кілометрів шляху туди і назад щоденно, білим шосе, яке до нового навчального року приведуть у відповідність між цими двома селами, дворазовим харчуванням, а головне – високоякісною освітою, батьки не хотіли зовсім! Вони переймалися лише тим, що їхнім дітям доведеться просиджувати в школі весь день, а не дві години, як було колись! Дехто говорив про те, що дитина може себе погано почувати у дорозі, на що їх переконали, що поряд завжди буде медична сестра. Але ніякі втішання у правильності такого рішення, не змусили батьків думати інакше.
З одного боку поведінка батьків зрозуміла, адже окрім хвилювань за своїх дітей у них додався і біль за …школу. Школу, яка ще зовсім молода для закриття, школа, куди в свій час ходили вони, їхні батьки, школа, в якій сьогодні коридорами не лунатиме більше дитячий сміх, як і шкільний дзвоник… Ці та багато інших чинників змушували батьків в останнє достукатися до посадовців та залишити бодай одну надію на збереження їхньої рідної Альма матері! Проте, реалії життя сьогодні вимагають іншого підходу до здобуття шкільної освіти. Тому, як не боляче прощатися із Приютненською ЗОШ, кожен із батьків повинен запам’ятати одне важливе правило: учням потрібно ходити до повноцінної школи з якісними освітніми послугами.
Що стосується майбутньої долі вчителів та техперсоналу Приютненської школи, яких налічувалося разом 15 чоловік, то, за переконаннями чиновників. кожному з них були запропоновані робочі місця. Але більшість відмовилася працювати на новому місці. За будівлею школи також планується пильний контроль, щоб не розпочалося масове розграбування, як колись це трапилося із школою-інтернатом, що у селі Полтавці.
Фото Юлії Линник
