Напередодні Провідної неділі, яку гуляйпільці проведуть вдома, важливо згадати померлих, рідних, знайомих та не лише. Варто пам’ятати про тих, хто жив на нашій землі, творив історію та сам став її частиною.
У цій публікації зібрали знахідки історичних поховань та спогади, які оприлюднив у групі Facebоok «Гуляйпільські старожитності» місцевий історик та краєзнавць, керівник Гуляйпільського відділення наукового товариства імені Якова Новицького Сергій Звілінський.
Історики шукають інформацію про представника козацього роду – Мокія Шрамка
У 2018 році історики та активісти, оглядаючи Вербівське кладовище виявили могилу Мокія Титовича Шрамка (1876-1970). Він – один з відомих жителів Гуляйпільщини: ветеран Російсько-японської (1904-1905 років) та Першої світової воєн, член ради та голова ревізійної комісії Троїцької релігійної громади Гуляйполя в 1940-50-х років. Шрамки, давній козацький рід з Полтавщини. Вони – одні з перших переселенців-засновників Гуляйполя. Традиційно мешкали у Вербівській сотні. Історики прагнуть дізнатись більше про цю людину та шукають його рідних, спогади про Мокія Шрамка, світлини тощо. На фото нижче – його доньки.
Можливо, хтось про них щось пам’ятає. Якщо хтось володіє цією інформацією, зверніться до редакції «Голосу Гуляйпілля».
Розповідь про розстріляних євреїв та дівчинку Абрагіну
Це трагічна історія близько 1000 осіб єврейської громади та декількох родин ромів, що жили у Гуляйполі. Їх розстріляли німецькі солдати у 1941-1943 роках на західній околиці міста у протитанковому рові.
Про єврейську родину Зоготів, що не встигли евакуюватись та були розстріляні взимку 1942 року, для Запорізького наукового товариства імені Якова Новицького розповіла місцева мешканка Тур (Коростильова) Надія Григорівна 1929 р.н., що була однокласницею та ровесницею Зогот Абрагіни. Родина, про яку згадується, це: батько Зогот Ісаак Абрамович, мати Лєя Самуіловна (Семенівна) та їх доньки Абрагіна (старша, 1929 р.н.) і Ріва.
«Якраз в 41 годі я заканчувала 4-й клас. Я всігда вчілась з похвальною грамотою. Нас дві таких, я і Зогот Абрагіна – єврейка. Хлопці дуже розумні були, но ледачі, просто ледачі.
І оця Зогот Абрагіна, ми всігда ходили, бігали ото ну як діти, а вона як чуствовала шо її вік короткий. Всігда було це стоїть, якісь такі всігда в неї грусні глаза… ну пам'ять була, це шото необикновєнне, ми думали шо вона зубрьожка. Оце було в класі, тепер же на скорость заставляють читать, а не кажуть перекажи шо ти прочитав, шо ти понімаєш, шо заповнив… А вона це так було на читанні, читаєш от цього до цього, і перекажи кажуть, і вона було слово в слово, може де яку запяту пропусте. Все чисто як вона прочитала так і розказала. Така пам’ят була.
Оце вона і я получіли похвальні грамоти.
Вони жили де оце зразу почта, там була з одної сторони баня, а дальше у їх домік. Дом із зимнім садом, чи оранжерея. Вобщім інтілігєнтно жили. І шо мене поразило, я прийшла до них в квартиру, у їх така столова, комната, такий красівий стол, стулья, шкафи застікльонні, красіва мебель. Книжки такі красіві, фоліанти, здорові такі старі, вобщім красіво. І вона всігда мене приглашала.
І ото ж як німці прийшли їх усіх зарегістрірували і понадівали їм пов’язки. А школи ж работали, і ми якраз ішли із школи, а вона не прийшла. І ото ж ішли і побачили, вона стоїть так на калітку [обперлась]. Я кажу Абрагіна, а чого ж ти не була. А вона: «А нам не можна». Як не можна? Ми даже не могли повірить шо це таке.
Я до Нового году в пятім класі повчилася, а тоді начались облави і мама сказала - нікуди, дома».
Тієї зими 1942 р. Абрагіна Зогот у віці 12 років разом з усією родиною були розстріляні, тільки за те, що народились євреями.
Тих, хто похований на кладовищі у селі Малинівка, вже майже не згадати
Схоже, що назавжди втрачена пам'ять про тих, хто похований на старій частині частини кладовища села Малинівка (Туркенівка) Гуляйпільського району.
Тут є старі надмогильні хрести, але їх, на жаль, майже повністю втрачено, лише на декількох читаються імена похованих. Більшість хрестів кінця ХІХ-початку ХХ століття виготовлені шляхом лиття їх із розчину у форми, по якому наносився напис. З часом розчин обсипався і написи не читаються.
На Заповітському кладовищі покоїться дружина одного з перших гуляйпільських анархістів
Це кладовище Польської сотні, але у Гуляйполі його називають Заповітським. Левадня Параска Юдіївна жила у 1885-08.05.1972 роках. Вона була дружиною Івана Леонтійовича Леваднього (1887-1910) одного з перших гуляйпільських анархістів, активного члена ядра Спілки бідних хліборобів, учасника експропріацій та терористичних актів. Заарештований він 1908 року, а помер у в'язниці у 1910 році.
Хата Левадніх, що знаходилась на сучасній вулиці Дружби Харсунської сотні, використовувалась для таємних зборів анархістів-груповиків Спілки бідних хліборобів. Агентурні функції виконувала і Параска Юдівна.
Саме в хаті Левадніх 28 липня 1908 року відбулась спроба поліції «накрити» Спілку, в результаті якої загинув анархіст Прокіп Семенюта та І.Леваднім був застрелений поліцейський урядник С.Лепетченко при спробі увірватись в будинок.
Свідком цих подій була і Параска Юдівна. Очевидно, могла б багато цікавого розповісти.
За спогадами онуки Івана та Параски Левадніх, вже при радянській владі Параска Юдівна отримувала невелику спеціальну пенсію від держави, як вдова борця з імперіалізмом та буржуазією.
Знайдені надгробки давніх поховань
Один з них – надгробок з місця поховання менонітки Аганетти Нейфельд (1882-1897), знайдений в селі Верхня Терса. Історики думають, що він був привезений в село з німецьких економій Розенталь чи Блюменфельд, що знаходились неподалік.
Напис на надгробку: «Аганетта Нейфельд. 18 березня 1882- 27 вересня 1897. Через хрест до корони
Спокійно спочивай перенесши всі стрждання хороша донька, тут у цій гробниці, і насолоджуйся там на небесах радістю, там, куди однієї миті нас всіх покличе Господь».
Надгробок Аганетти Нейфельд
Інша надмогильна плита з епітафіями з поховання купця другої гільдії Карла Гільца (1854-1912). Пам'ятник був знятий з самого поховання на території хутору-економії Гільців та привезений в село Варварівку в 1960-70-х роках, для використання в господарчих цілях. Родина Гільців володіла значними земельними масивами неподалік села Варварівка Гуляйпільського району. Також займалась скуповуванням, переробкою та продажем зернових.
Карл Гільц фігурує в спогадах Вольдемара Антоні, в контексті історії діяльності гуляйпільської анархічної Спілки бідних хліборобів.
Надмогильна плита Карла Гільца
Відновлення місць поховань у Гуляйполі
Робота з відновлення місць поховань та історичної спадщини триває у Гуляйпільському районі вже не перший рік. Рухає вперед цю справу історик, керівник Гуляйпільського відділення наукового товариства ім. Я.Новицького Сергій Звілінський. На сайті Гуляйполе.Сity вже писали про те, як активісти доглядають за могилами жертв Голодомору.
Також історики знайшли та активісти знайшли на Центральному кладовищі міста хрест над похованням селянина, унтер офіцера Федора Прокоповича Тура. Чололовік помер у 1870 році, а піщаниковий трійчастий хрест вріс у землю. Тож його підняли назовні.
Також займаються розчищенням та відновленням усипальниці Крігерів.
Крім цього, як повідомив Сергій Звілінський, триває відновлення крипти колишньої церкви Апостола Фоми, де зберігались тіла похованих. Наразі це територія Центрального кладовища міста.
