Віталій Карасьов один із аграріїв-одноосібників села Приютного Гуляйпільського району. Він обробляє 245 гектарів землі. Вирощує пшеницю, ячмінь та соняшник. У свої 37 років він не боїться випробувань долі, має люблячу родину – надійну підтримку, з якою, говорить: «я зможу все».
З дружиною Людмилою та синочком Максимом
Трагедія перевернула все життя
Чотири роки тому Віталій повернувся із Запоріжжя на Гуляйпільщину. Працював журналістом місцевого видання, батьки допомогли придбати власне житло. Він не планував повертатися у своє село Приютне. Лише на вихідних приїздив туди, допомагати батькові-аграрію на полі. Але доля склалася інакше. Взимку 2017 року його батьки на власному авто потрапили в аварію. Мама отримала тяжкі травми, а тата, на жаль, лікарі врятувати не змогли.
Так життя Віталія розділилося на «до» і «після». До – була улюблена робота, яка приносила не лише матеріальне, а й моральне задоволення. Після ж – він разом із братом і хворою мамою залишився сам на сам із орендованими землями, пайовиками, яким потрібно сплачувати за оренду землі, численними проблемами: де взяти гроші на посівний матеріал, техніку та інше, щоб своєчасно розпочати весняно-польові роботи.
– Пам’ятаю, я довго дивився на те поле, й не знав, що мені робити. Все, що в мене було – диплом журналіста, невеликий досвід роботи на комбайні й тракторі під батьковим керівництвом і все. Та я зрозумів, що просто не маю права опускати руки. Не пробачу собі, якщо хоча б не спробую зберегти те господарство, яке мої батьки будували роками, – говорить Віталій.
Віталій пригадує, що на початку більш досвідчені аграрії не сприйняли його наміри вести господарство серйозно: одні – глузували, а інші – прагнули «з’їсти» його. Деякі не заспокоїлися й досі.
– Але людей добрих і порядних, які ділилися посівним матеріалом, виручали технікою, коли моя була на ремонті, давали професійні поради, на щастя, у моєму житті трапилося більше. І сьогодні я пишаюся тим, що зміг втриматися «на плаву» та завоювати довіру своїх пайовиків і односельчан, – каже чоловік.
Пандемія добре всіх знервувала
Із року в рік родина Карасьових засіває поля. Тепер із Віталієм господарює і його молодший брат Микола. Хлопці вже «набили руку» у своїй роботі: знають, де придбати якісний посівний матеріал, які краще добрива використовувати у посушливі роки, де вигідніше реалізувати зерно та інше.
– Зараз справи йдуть непогано, – говорить Віталій Карасьов. – Карантин не завадив своєчасно розпочати жнива. Та все ж пандемія добре всіх знервувала: складно було придбати необхідні засоби захисту рослин, тривалий час трималися низькі ціни на вирощене зерно. Але ми з усім впоралися. Щоб підстрахуватися, сіяли кілька різних сортів середньоранньої пшениці та ярого ячменю, чотири гібридні сорти соняха.
Брати Карасьові тепер працюють разом
Жнива родина Карасьових завершує з мінімальними втратами, досягнувши непоганої для посушливого року врожайності: пшениці зібрали 30-50 ц/ га, ячменю – 35 ц/ га, соняшнику – до 20 ц/ га. П’яту частину від усієї площі залишили до осені під пари, аби земля набрала необхідної вологи для майбутніх посівів. У найближчий час планують розширяти господарство та ввести в сівозміну озимий ріпак.
– Окрім цього, є потреба в сучасній зерноочисній техніці, та, ми не поспішаємо вкладати гроші в її придбання. Немає впевненості в тому, що зможемо вигідно продати урожай, адже нещодавно через карантин були закриті міста, порти та переробні заводи. Де гарантія, що ситуація знову не повториться. Тому вирішили зачекати, – каже аграрій.
Кожен, кого годує земля, має дбати про неї
Віталій переконаний, що село – це не просто гектари землі, за рахунок якої можна будувати власний бізнес. Тому своїми обов'язками перед громадою не нехтує.
– Двічі на місяць, чергуючись з іншими аграріями, ми безкоштовно вивозимо сміття з території громади. За потреби надаємо власну техніку для благоустрою території. Разом із односельцями-аграріями доглядаємо за польовими дорогами. Сьогодні вони чи не єдиний шлях, щоб дістатися до нашого села, оскільки від головної дороги до Приютного залишилися лише назва та суцільні ями, – говорить Віталій.
На поле – сімейним підрядом
Майже щоразу, коли Віталій виїздить оглядати ниви, сіяти чи збирати врожай, за ним біжить маленький помічник, дворічний син Максим. Доводиться садити в кабіну трактора МТ-З82, і так на колінах з малим штурманом працювати в полі, аж доки дружина Людмила не принесе обід.
– Майбутній агроном росте, – усміхаючись, говорить Віталій. – Виховуватиму в нього підприємницьку жилку з дитинства, аби він продовжував сімейну справу, і в житті ніколи не спасував перед труднощами.
Фото з архіву Віталія
Проєкт реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки у рамках Transition Promotion Program. Погляди, викладені у спецпроєкті, належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки.
