Малинівці, як і вся Україна, сприйняли сумну і жахливу звістку про початок вторгнення військ північного сусіда 24 лютого з великою тривогою. Попри те, що майже за тиждень до початку вторгнення окупантів, навкруги уже «пахло» війною, ніхто не вірив і не гадав, що вона розпочнеться. Хоча з Заходу лунали багаторазові попередження про наміри росіян захопити Україну, навіть вказувались певні дати, ніхто з нас в це не вірив. Наше село готувалося в повній бойовій готовності зустрічати весну, але не рашистів. 24 лютого 2022-го змінило життя малинівці, як і кожного українця. Люди були шоковані.
Історію розповідає Віктор СУР, колишній директор Малинівської ЗОШ
В очікуванні загарбників
Я три дні не міг нічого ні їсти, ні пити. Руки не підіймалися щось робити, хоча в селі вдома завжди роботи, як кажуть, непочатий край. Порався лише біля корови, свиней та птиці. На 4-й день, коли опустився в погріб по буряки для скотини і ледве виліз звідти, то зрозумів, що дуже ослаб і мушу примусити себе харчуватися. 28 лютого в селі не стало світла і в малинівців з’явилося багато проблем: не стало води у колонках і будинках, не стало телебачення, зв’язку, Інтернету. В магазинах «розмели» свічки та сірники. Проте паніки не було. У ТОВ «Батьківщина» на випадок відсутності в селі електрики передбачено накачувати водопровідні башні трактором з генератором. І бригадир тракторної бригади Андрій Ярощук давав наряд трактористам подавати воду на ферми для скотини та на центральні вулиці села для жителів Малинівки. Крім цього, майже на кожній вулиці в деяких господарів були генератори і скважини.
Малинівська ЗОШ
В селі на базі ТОВ «Батьківщина» організували групу, яка підготувала кілька десятків «коктейлів Бендери» і приховала їх в адмінприміщенні тракторної бригади. Минув тиждень з початку війни, психологічно морально тяжкий для кожного жителя. Найбільше пригнічувала відсутність будь-якої інформації про стан у нашій країні, що вже захопили окупанти…
Через тиждень з початку війни вони появилися у Малинівці
І ось через тиждень з початку війни вони появилися в селі. Першим заїхав з боку с.Новоселівка БТР розвідників росіян на чолі з капітаном, якого звали Олегом. Проїхавши центральною вулицею, він зізнався: «Такого красивого села я нигде и никогда еще не видел». Це сталося вранці 4 березня. Після них приїхали на спеціальному автомобілі 2 автоматники і якийсь спеціаліст, який підняв на автомобілі високу антену і проводив заміри чи то координат, чи то відстань визначав до сусідніх сіл Новозпатопіль, Новоселівка, Федорівка та міста Пологи.
Я і більшість малинівці побачили колону російської орди цього дня після обіду, десь о 14-15 годині. З Новозлатополя в село заїздила велика колона техніки: БМП, БТРи, КамАЗи і Урали з солдатами, дизельним паливом, САУшки й інше. Колона танків перед селом звертала в балку і зосереджувалися в кущах, чагарниках, лісках поблизу села та посадках. Всього нарахували близько 200 одиниць різної техніки з символом Z. На першому БМП майорів російський прапор. З двору було видно, як в посадці напроти через 10-15 м танки ставали по периметру села. Лише в цій посадці їх нарахували понад півсотні. Декілька танків заїхали в село і ставали в дворах пустих будинків, де були дерева і кущі. Кілька з них ховались в шкільному саду та у дитячому садку, оскільки там було багато зелені та високі дерева. Техніка прибувала майже до вечора. Прибували танки і з боку Новоселівки. Вони заїздили на територію ферми і там ховалися в складах та корівниках. Інші прямували в тракторну бригаду і зосереджувалися в ангарах.
Згодом виявилося, що в село зайшли 2 групи окупантів. Першою керував Тимур і складалася вона з росіян та бурятів. Вони базувалися на території колгоспного гаража. Друга — з кавказців (дагестанців, осетинів та ін.). Керував нею Рустам на території тракторної бригади. Після перших обстрілів люди села почали облаштовувати свої погреби для укриття від обстрілів. Значна частина малинівці перебралася у підвал церкви і ночували там. Інші почали виїздити з села.
З першого тижня окупації «випливли на поверхню» земляки, які з задоволенням обслуговували окупантів
Кілька днів у селі ще працювали магазини по кілька годин. Люди скуповували воду, сіль, чай, каву, миючі засоби й інші необхідні товари. Протягом першого тижня окупації на центральну вулицю ще подавали через день воду. Але щоб дозволили трактором з генератором виїхати і наповнити башні водою, окупанти вимагали принести їм 2-3 відра картоплі, пляшку олії, відро цибулі.
З першого тижня окупації «випливли на поверхню» земляки, які з задоволенням обслуговували окупантів: готували їм сніданки, обіди та вечерю, прали їхні речі, викупували. На третій день окупації орки зірвали замки з магазинів і тягли з них у першу чергу спиртні напої, натільну білизну та залишки продуктів.
Після погромів у магазинах орки п’яними на БМП їздили по селу, шукаючи дівчат, які могли їм надати інтимні послуги, та стріляли, наводячи жах на місцевих. В селі було до 10 дівиць, які під вечір крутилися перед ними і заробляли на цих послугах російські рублі. Цілі оргії організовували орки з нашими п’яними дівицями навіть у підвалі церкви.
Але, не дивлячись ні на що, село продовжувало жити. У директора ТОВ «Батьківщина» Людмили Григорівни Савовської вдома, іноді у тракторній бригаді збиралися на наряд головні спеціалісти. Господарство намагалося існувати й працювати навіть в умовах окупації.
Проте росіяни вже протягом першого тижня позривали в господарстві всі замки на коморах, ангарах, у бригаді, гаражі, БАМі, дитячому садку, школі й по-своєму господарювали скрізь…
Одного дня трапився такий випадок. Бачу, як через город, навпростець від глинища, з пляшкою води, без автомата прямує до мене молодий російський солдат і протягує руку, вітаючись і називаючи своє ім’я Слава. Я, привітавшись, почав його розпитувати скільки йому років, звідки родом, як опинився в Україні, чому без автомата, куди поспішає. Це була моя перша розмова з окупантом за цей час. Від нього я дізнався, що йому 19-й рік, родом з Хабаровська, підлягав осінньому призову, сказали, що їдемо на полігон, а попали на війну в Україні. Без зброї, бо залишилась на бронетранспортері, з якого він випав на повороті за селом. А тепер шукає, де в селі стоять бронетранспортери. Після розмови з ним, мені здалося, що деякі мої восьмикласники доросліші і мужніші, ніж Слава з Хабаровська. Більше я його не бачив.
В останній тиждень окупації обстріли села ЗСУ все частішали, що дуже нервувало кацапів. Вони злились і почали грабувати господарство. Забрали понад 150 т дизельного палива, 17 т бензину, 8 кращих автомобілів, 4 найновіших трактори, запчастини до техніки й ін. майно. За 3 тижні вирізали і з’їли більше сотні овець, спалили гараж і заправку на тракторній бригаді, яка горіла 4 дні, багато техніки зіпсували, щоб нею не можна було користуватися.
22 березня з самого ранку і до 15 години окупантів обстрілювали ЗСУ. Цього ж дня село наші хлопці звільнили, а 23 березня відбувалася зачистка.
Попри деокупацію, обстріли села продовжувалися щодня. Тільки тепер обстрілювали Малинівку росіяни з окупованих сіл Новозлатопіль, Новоселівки, Марфополь, а захищали наше село бійці батальйону Мелітопольської територіальної оборони.
Віктор СУР, колишній директор Малинівської ЗОШ, пенсіонер
