«Я служу, бо люблю свою країну. Бо хочу, щоб мої земляки жили у вільній і сильній Україні», - Сергій Тютюнник.
Минуло понад рік болючого чекання, щоденної молитви, тривожних снів і нестерпної тиші. І ось, 10 квітня поточного року, мов грім серед ясного неба, надійшло офіційне повідомлення: внаслідок бойових дій загинув наш земляк Тютюнник Сергій Миколайович.
Що відомо про захисника?
Народився Сергійко 5 вересня 1985 року в звичайній, але щирій і дружній родині в самому серці Гуляйполя. Хлопець, як і всі діти, зростав на очах у сусідів, вулиця знала його як світлого, доброго, щирого та усміхненого. Він завжди був порядним, допомагав меншим, поважав старших, ніколи не проходив повз чужий біль. Його посмішка стала тією ознакою, яка запам’яталася багатьом ще з дитинства.
Після закінчення школи Сергій виконав свій обов’язок перед державою - проходив службу в лавах Збройних Сил України. Після демобілізації працював, будував плани, мріяв, як і кожен хлопець. Але коли у 2014 році на Сході країни почалася війна, Сергій не залишився осторонь. Він, не вагаючись, знову пішов служити - цього разу вже не просто як солдат, а як захисник, як справжній воїн світла, який свідомо став на захист рідної землі.
З 2014 року і до останнього подиху наш земляк був на передовій. Штурмовик, бойовий побратим, вірний товариш і справжній патріот - таким його знали всі, хто з ним служив. І таким він залишиться назавжди.
10 січня минулого року стало фатальним днем. Під час виконання бойового завдання в селі Новомихайлівці Покровського району Донецької області Сергій разом зі своїми побратимами зник безвісти. Тоді батьки - Микола та Наталія - отримали страшну звістку. Але в серці трималася надія. Вони вірили, що син живий, що він обов’язково подасть звісточку, що, можливо, потрапив у полон… Щодня чекали. Щодня виглядали.
Та сталося найстрашніше - 10 квітня 2025 року ДНК-експертиза підтвердила загибель Сергія Тютюнника. Відійшла остання надія. Серце розбилося. Болем охопило не лише рідних, а й всю громаду.
- Сергійко був нашим сусідом, - ділиться спогадами Галина Сафронова. - Завжди казав: "Все буде добре", поважав усіх, був таким вихованим, мріяв про життя… Його усмішка - вона перед очима навіть зараз, після похорону. До останнього не вірю. Бо не бачила його очей… Це великий біль, а для батьків - трагедія. Вони так чекали… Аж доки не зійшлося ДНК… Золота дитина була… Як шкода… Як болить…
Сергій Тютюнник став символом нашого народу - мужності, відданості, нескореності. Він загинув, захищаючи кожного з нас. І саме тому його ім’я навіки залишиться в історії рідного Гуляйполя.
Пам’ятаємо. Шануємо. Дякуємо
У своєму офіційному зверненні Гуляйпільська міська територіальна громада зазначила:
«З болем у серці ми приймаємо цю втрату. Ім’я нашого земляка Сергія Тютюнника назавжди залишиться в історії Гуляйполя як символ відваги, самопожертви та любові до Батьківщини. Його подвиг - це наша відповідальність пам’ятати і берегти. Гуляйпільська міська територіальна громада висловлює щирі співчуття рідним і близьким загиблого Героя, який віддав своє життя за Україну. Нехай Господь дарує вічний спокій його душі, а найріднішим - сили пережити цей біль. Вічна пам’ять. Вічна слава».
Сергію було всього 39. І попереду в нього могло бути ціле життя. Але він вибрав шлях - стати щитом для нас. І цим вибором він безсмертний.
Ім’я Сергія Миколайовича назавжди вписано в історію нашого міста. У пам’яті поколінь він житиме вічно. Вічна пам’ять тобі, Герою. Гуляйполе сумує. Україна пам’ятає.
Герої не вмирають. Вони залишаються з нами - в серцях, у спогадах, у вільній Україні.
