Гуляйпільська громада, Запорізька область. Місце, де земля не просто годує - вона бореться. І тут, на прифронтовій межі, серед гуркоту війни і шелесту пшениці, живе і працює людина, яку по праву можна назвати символом незламності - Володимир Холод. Уже понад 45 років він присвятив своє життя улюбленій справі - землеробству. Починав трактористом, пізніше здобув агрономічну освіту і став фахівцем, без якого не уявляє себе жоден гектар місцевих полів. Про це пише «Суспільне Запоріжжя».
Та навіть така буденна і, здавалося б, мирна професія, як агроном, у часи війни перетворилася на небезпечну місію. Вибухи, міни, залишки снарядів на полях - усе це стало частиною щоденного ризику.
У травні 2023 року під час звичайної посівної кампанії на одному з полів Володимир разом із механізатором проводив виміри, готуючи ґрунт до сівби соняшнику. Але замість звичних замірів і технічних розрахунків - вибух. Під його ногами спрацював ворожий снаряд, залишений у землі. Поранення були серйозні: ураження кінцівок, втрата частини зору, уламки в тілі. Та навіть тоді, у момент болю і шоку, Володимир не зламався.
«Сіяли соняшник… Пройшлись на поле, прорахували норму висіву, глибину. А потім повертались назад, я йшов попереду, і воно під ногами підірвалося. Перев’язали руки, де сильні поранення були. Відразу сіли в машину, й поїхали до лікарні», - пригадує пан Володимир той день.
Його колега й директор агропідприємства досі пам’ятає момент, коли почув про вибух: «Я саме телефонував Володимиру, і в ту мить він підірвався. Він каже: “Чек, ключ, чек розбило”… Я не зрозумів одразу. Потім почув: «Ми підірвалися».
Попри важку травму, Володимир не дозволив собі опустити руки. Три місяці відновлення - і він знову на полі. Бачить лише на 50%, проте це не заважає йому обирати правильну глибину висіву, контролювати технології, розраховувати норми добрив і працювати з технікою.
«Незручності є. Але якось вже нормально. І на машині їжджу, і на полі ходжу. Дивлюсь, як треба правильно сіяти. Все я поки можу. Залишились на пам’ять уламки в руці й на ногах», - каже з усмішкою.
Роботу й рідну землю не покидає
Досвідчений агроном не просто повернувся до улюбленої справи - він став прикладом для всього колективу, який, попри постійну небезпеку, не покидає рідну землю. Для Володимира робота агронома - це не просто професія. Це поклик, любов до рідної землі, до справжньої господарської справи, яка передається через руки, піт і досвід.
«Обирав свою професію сам. Агроном - це про землю. Тут усе: і робота, яку я люблю, і господарство, і люди. Тут моя рідна земля», - розповідає він.
Його вчинок не залишився непоміченим. У листопаді 2024 року Указом Президента України Володимира Зеленського Володимира Холода нагородили орденом «За мужність» III ступеня. Та й цю відзнаку він сприймає скромно - як символ не лише особистої звитяги, а й загального подвигу.
«Цей орден не тільки я заробив. Це заслуга всіх. Усі наші працівники мужні. Їх теж треба нагороджувати - бо всі ми тут працюємо, під обстрілами, на полях, де під ногами є…»
Попри вибухи за лісосмугами й тривожні зведення, цей мудрий чоловік і гарний спеціаліст щоранку виходить у поле - не зі зброєю, а з насінням у руках. Для когось, можливо, - це безумство, а для нього - звичний обов’язок. Бо хтось має сіяти, навіть коли не видно миру на горизонті. Земля не чекає. Вона приймає зерно, як приймає надію - мовчки, але вірно. І коли на цій землі знову дозріє пшениця, перший колос він торкнеться мовчки, як старого друга. Бо знає: навіть війна не здатна зупинити того, хто вірить у життя.
