Як ми вже повідомляли раніше, в ніч на 31 травня у маленьке прифронтове село Долинка Пологівського району прилетіла смерть. Російський КАБ влучив просто у подвір’я родини Бондаренків. Серед тиші, що передувала ранковим планам на виїзд, вибух зруйнував усе - дім, дитячі мрії, і звичне життя.
Удар прийшов туди, де спав 16-річний Олександр. Його сестра Анастасія згадує той момент із болем, який не вміщується у слова:
«КАБ вибухнув прямісінько поруч з будинком. Туди, де спав Саша… Ми збиралися вранці виїхати. Але вже не встигли. Ніхто не чекав цього вночі».
«Па, я не можу йти…»
Батько хлопця, Сергій, у ту мить спав у тій самій кімнаті. Він пам’ятає кожен рух: вибух, пил, уламки, вогонь, синів крик.
«Я виповз через вікно. Син за мною. А тоді почув: «Па, я не можу йти». І я побачив…»
Олександр вижив. Але втратив ногу. Його стан був критичний. Травма - страшна. Біль - нечуваний.
Розбитий будинок родиниФото: Суспільне Запоріжжя
Вижити і йти вперед
У Запоріжжі хлопчику зробили низку складних операцій, включно з ампутацією та пересадкою шкіри. Попереду - ще чимало: лікування, протезування, реабілітація.
«Ми його не залишаємо ні на мить. Він сильний. Отримує багато підтримки. Навіть від військових, які самі пережили ампутації», - каже Анастасія.
Попри все, Саша не здається. Хоче жити, мріє знову бути за кермом. Адже ще до трагедії він навчався в ліцеї на автослюсаря, збирав гроші на своє перше авто, планував отримати права.
«Це не йому відірвало ногу, це нам - серце…»
Мати та сестри не стримують сліз. У їхньому голосі - біль і рішучість. Вони кажуть: навіть якщо в будинку більше нічого не вціліло, любов лишилась - і вона не піддається вибухам.
«Я не можу це описати. Це як вирвали шматок душі. Не йому ногу, а мені - серце», - каже Анастасія.
Батько Сергій після вибуху повернувся до зруйнованої оселі лише, щоб забрати рештки життя, що ще можна зберегти:
«Все побито осколками. Дивишся - ніби ціле. А береш - і все. Хлам».
Новий шлях - нові кроки
Сергій більше не бачить майбутнього в Долинці. Після півстоліття в рідній домівці, доведеться будувати все з нуля. Та найбільша ціль - відновити сина.
«Ми маленького його навчили ходити. Навчимо і великого», - говорить він, стискаючи кулаки.
Сім’я розпочала збір коштів на лікування та протезування Олександра. Анастасія публікує всю інформацію на своїй Facebook-сторінці, шукає підтримку у всіх небайдужих.
Село, яке більше не сміється
За словами діловода округу Антоніни Гайдабури, таких ударів у Долинці ще не було. Вісім будинків - вщент зруйновані. Двадцять - серйозно пошкоджені. З п’яти сотень жителів у селі залишилося лише 160.
«Село в депресії. Люди морально знищені. Особливо ті, хто бачив смерть дітей…»
Надія, яку не вбити
Попри втрати і біль, родина Бондаренків тримається. Бо є Саша. Бо ще не всі його мрії зруйновано. Вони вірять: він знову буде за кермом. Знову піде. Знову посміхнеться.
«Все буде. Ми зробимо, щоб він пішов. І буде жити. Не заради війни — заради життя».
▼ Допомогти родині можна, зв’язавшись із сестрою Олександра - Анастасією Бондаренко через її сторінку в Facebook.
Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/36GmTCN4nB
Номер картки банки
4441 1111 2110 5146
Paypal: [email protected]
