Вона не носить камуфляжу, не тримає в руках зброї, не віддає наказів. Її маршрут - не по карті бойових дій, а по звивистих вуличках села Успенівка, що притулилося до самого краю фронту. Її звати Інна СЕМЕНДА, і вона вже не один рік - листоноша «Укрпошти». Скромна, мовчазна, але з вогником у серці, який не гасне навіть тоді, коли здригається земля.
Там, де іноді навіть птахи бояться співати, вона щодня несе у руках надію. Газети, пенсії, пакунки, передачі, продукти - і завжди кілька слів підтримки. А ще - «Голос Гуляйпілля», єдину прифронтову газету, яка досі «живе» на сторінках «Каталогу періодичних видань», незважаючи ні на війну, ні на страх, ні на мовчання великих міст.
- Ми вистояли не лише завдяки власній впертості, а й завдяки людям, які допомагають нам щодня. Однією з них є Інна Іванівна Семенда - листоноша з села Успенівка, що розташоване буквально в кількох кілометрах від лінії бойового зіткнення, - говорить редакторка видання Тетяна Велика.
У руках - не просто пошта
У селі, де кожен день починається не з кави, а з новин про безпеку, де повітря пронизане тривогою, постать листоноші - це щось більше, ніж професія. Пані Інна не просто розносить пошту. Вона втішає, продає необхідне, допомагає, слухає. Вона - та, кого шукають очима, коли над селом спадає тиша після чергової ночі з обстрілами.
Її знає кожен у селі. Вона завжди з пакунком новин - і тих, що на папері, і тих, що від людей. Знає, хто хворіє, кому потрібна підтримка, де варто просто посидіти на лавці й поговорити-погомоніти. А іноді - просто мовчки побути поруч. У таких моментах мовчання - теж мова.
«Голос», що зігріває
На поточний рік Інна Іванівна у прифронтовому селі вже організувала передплату понад 30 примірників «Голосу Гуляйпілля». І кожна газета, принесена нею, - це друкований, але теплий привіт. Люди читають і дізнаються про долі земляків, про життя захисників, про громаду, яка, попри війну, живе.
- З Успенівки мені телефонують часто, - ділиться Тетяна Велика. - Люди дякують. Кажуть, що газета для них - це як голос надії, ниточка, між розірваними долями, між тими, хто залишився і тими, хто далеко.
І справді: для когось це просто періодика, а для людей на лінії вогню - знак того, що про них пам’ятають, що життя триває.
Тиха героїня на щодень
Інна Семенда - одна з багатьох працівниць пошти, які щодня ризикують, але не зупиняються. Її ім’я, можливо, не потрапить до телевізійних сюжетів чи державних нагород, але для своєї громади вона - справжня героїня в буденному одязі, жінка з великим серцем і торбою, повною вістей.
І якщо одного дня хтось колись запитає: «Що тримало Гуляйпілля?», то серед відповідей буде й це ім’я - Інна Семенда. Жінка, яка носить «Голос» - у серці й у торбі.
- Редакція газети щиро вдячна пані Інні, кожній листоноші «Укрпошти» та кожному, хто допомагає «Голосу Гуляйпілля» жити. І доти, доки ви нас чекаєте - ми говоритимемо. Голосно. Щиро. По-нашому, - підсумувала Тетяна Велика.
