Назар Романович Угорський, позивний «Лютий», - уродженець Коломиї, служить у 102-й окремій бригаді ТрО імені полковника Дмитра Вітовського з 19 травня 2022 року. Його посада - водій-сапер інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти. З перших днів служби Назар виявляв відповідальність, витримку й виняткову дисципліну - як у бойових завданнях, так і в тилу.
Нагорода за хоробрість
У 2024 році «Лютий» був удостоєний відзнаки Головнокомандувача Збройних Сил України - нагрудного знаку «Золотий хрест». Цю нагороду вручають за виявлену мужність та успішне виконання бойових завдань. Для Назара це стало визнанням не лише особистої відваги, а й внеску всієї інженерно-саперної роти в оборону України.
Запеклий напрямок - Гуляйполе
Серпень 2025 року. Одна з найгарячіших ділянок фронту - напрямок Гуляйполе–Малинівка в Запорізькій області. Російські окупаційні війська посилюють тиск, а місцевість буквально нашпигована мінами. Саме туди вирушає пішою групою «Лютий» - на чергове завдання з розмінування дороги.
«Ворог активно мінує місцевість усіма можливими способами, - згадує Назар. - Цього разу це була ПТМ-3, найімовірніше - на датчик руху. Не встиг підійти близько - міна спрацювала». Сапер отримує важке поранення, але, попри біль і контузію, встигає покликати побратимів.
Злагодженість, що рятує життя
«Ми сиділи в бліндажі, як раптом почули крик», - згадує старший солдат Іван Гуцул, позивний «Гуцул». Разом із Михайлом Шкробачем («Шалун») та Ярославом Паранюком («Ярий») хлопці миттєво кинулися на допомогу.
Першу допомогу вже почав надавати напарник «Лютого». «Я одразу перевірив, чи немає додаткових травм, і наказав принести ноші. Разом із «Шалуном» ми тягнули його до укриття», - розповідає «Гуцул». На момент евакуації у Назара вже було накладено чотири турнікети.
51 хвилина на порятунок
«Від моменту вибуху до передачі медикам пройшла 51 хвилина», - зазначає Ярослав Паранюк («Ярий»). Хлопці евакуювали побратима з дороги, сховали в кущах, а згодом перенесли у бліндаж. Над позиціями вже кружляв ворожий дрон.
Оперативна комунікація, підтримка ротного, швидке реагування - все це дозволило доставити пораненого до найближчого стабілізаційного пункту. Водієм машини евакуації став сам «Ярий»: «Я сів за кермо, хлопці підвели «Лютого» до машини - і ми рушили назустріч допомозі».
Життя після вибуху
«Пам’ятаю, як просив вколоти знеболювальне - терпіти вже не міг. Потім мене «відключили» - і більше нічого не пам’ятаю», - каже Назар. Його доправили в Запорізький медзаклад, а звідти мають перевозити до Києва на подальше лікування.
«Я не впевнений, чи був медик, але хлопці, які пройшли курси домедичної допомоги, діяли дуже чітко. Саме завдяки їм я живий», - ділиться воїн.
Слово батька
«Хлопці - молодці. Особливо ротний - я його давно знаю. У мене тут ще один син був, зараз він удома. Усі дуже згуртовані. Допомогли врятувати мого сина. Дякую всім», - говорить батько Назара, Роман Йосипович.
Попереду - шлях до відновлення
Сьогодні Назар Угорський - у безпеці, під наглядом лікарів. Попереду - тривале лікування, реабілітація і, без сумніву, повернення до життя.
Його історія - це не просто приклад мужності. Це історія про силу духу, побратимство і незламну віру в своїх. Тримаймося і перемагаймо!
