У Верхньому Ясенові на Івано-Франківщині народився хлопець, якого всі знали як доброго, врівноваженого і щирого - Іван Петрук. Він ріс серед гір і лісів, де вітер приносив запах смереки і весняного цвіту. З дитинства Іван мав особливий дар – розуміти людей без слів. Друзі жартома називали його «монахом», бо навіть у дитячих пустощах він залишався спокійним, розважливим і завжди готовим підтримати.
Іван мріяв про справедливість і служіння людям. Він знав, що життя не обмежується лише рідним селом, і що його покликання – захищати тих, хто не може захистити себе.
Дорога до подвигу
Коли почалася війна, Іван вступив на службу, не вагаючись. Він став командиром 2-го взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів у 102-й окремій бригаді територіальної оборони імені полковника Дмитра Вітовського. Його бойові побратими довіряли йому життя – і він ніколи не підводив.
«Монах» – цей позивний став його символом. Він не шукав слави, не кричав про подвиги. Його героїзм був тихим, спокійним, але надзвичайно сильним. Кожне рішення на фронті він приймав свідомо, знаючи, що від цього залежать життя людей.
Вогонь у серці
2 листопада 2025 року Іван загинув поблизу села Солодке на Гуляйпільщині. Він віддав своє життя, захищаючи рідну землю, своїх побратимів і майбутнє України. Кожен, хто знав Івана, згадує його усмішку, спокійний погляд і ту внутрішню силу, яка надихала людей навколо.
Односельці кажуть, що чорна звістка облетіла всі гірські села Верховинщини. Серця людей сповнені сумом, але й гордістю – за Героя, який не скорився небезпеці.
Світло, що не згасне
Іван Петрук залишився в серцях людей як приклад справжнього патріотизму і людяності. Його життя було коротким – всього 28 років – але воно було сповнене сенсу, відваги і світла.
«Вічна пам’ять воїну світла», – говорять про нього побратими. І кожна людина, що знала Івана, носить у серці частину його мужності, його тепла і його доброти.
Навіки 28… Іван Петрук – Герой, який продовжує жити в пам’яті своєї Батьківщини і вдячних мешканців Гуляйпільщини.
