Є тиша, яка болить сильніше за будь-які слова. Є очікування, що розтягується на дні, тижні, місяці. І є надія - крихка, але жива, яка тримає нас на плаву, не дає зламатися і змушує вірити, навіть коли важко дихати.
З 25 листопада 2025 року Роман Ярославович Янчук вважається зниклим безвісти.
Відтоді для родини час ніби зупинився, а життя поділилося на «до» і «після», між якими оселилися тиша, біль і водночас надія, що не дозволяє опустити руки та змушує щодня вірити в диво й повернення.
Роман свідомо став на захист України, керуючись не обов’язком чи примусом, а глибоким внутрішнім переконанням і любов’ю до своєї країни. Він був людиною, яка не могла залишатися осторонь, коли вирішувалася доля держави, адже в його серці завжди жили правда, справедливість і відповідальність за своїх. Сміливий, щирий, добрий і чесний, він був справжнім патріотом, людиною принципів і великого серця, здатною підтримати, захистити й повести за собою.
Для своєї родини Роман є і назавжди залишиться найкращим чоловіком і батьком - люблячим, турботливим, уважним і надійним. Він був опорою дому, джерелом спокою та впевненості, тим, хто вмів зігріти словом і присутністю, хто дарував відчуття захищеності та безумовної любові. Для побратимів він був воїном, на якого можна було покластися в найважчі миті, людиною честі та слова, тією світлою душею, поруч із якою ставало легше навіть у темні часи.
Сьогодні родина живе між молитвами і очікуванням, між вірою та болем, не припиняючи шукати, дзвонити, перевіряти будь-яку інформацію і сподіватися на добру звістку. Романа з нетерпінням чекають рідні, близькі, друзі й побратими, а особливо - його дитина, для якої тато є цілим світом, символом любові, захисту і надії.
Тому звертаємося до всіх із проханням пам’ятати своїх героїв в обличчя, адже за нашу свободу стоять не абстрактні поняття, а конкретні люди зі своїми іменами, долями та родинами, які щодня живуть у надії. Поки ми пам’ятаємо, говоримо і віримо, наші герої залишаються живими в серцях і наближають той день, коли біль зміниться радістю.
«Романе, ми чекаємо на тебе і віримо в твоє повернення, адже ти потрібен своїй родині, своїй дитині й усій Україні. Ми тебе любимо, ти - наш герой, наш янгол і наша незгасна надія».
