У 102-й окремій бригаді Сил територіальної оборони ЗСУ, яка майже чотири роки тримала оборону на Гуляйпільщині, з особливою повагою говорять про воїна з позивним «Ромаха». До лав бригади він долучився добровільно, свідомо обравши шлях захисника. За час служби пройшов непростий бойовий шлях - від солдата до командира роти вогневої підтримки, здобуваючи досвід, авторитет і довіру побратимів.
Географія війни: шлях крізь кілька областей
Полтавщина. Сумщина. Харківщина. Згодом - Запорізький напрямок: Гуляйполе, Малинівка. За кожною назвою - не просто точка на мапі, а дні й ночі напружених боїв, постійна загроза та виснаження. Ця складна географія війни стала для «Ромахи» і його підрозділу щоденною перевіркою на витривалість, стійкість і здатність ухвалювати рішення під вогнем.
«Найважче - не бій, а втрата побратимів»
Сам «Ромаха» переконаний: найважче на війні - це не самі бої, а втрати.
«Найважче для мене було втрачати хлопців…», - говорить захисник.
Один із таких моментів закарбувався особливо боляче. Під час відбиття ворожого штурму в Малинівці (село в Пологівському, колишньому Гуляйпольському районі Запорізької області) його побратим зазнав важкого поранення. Командний спостережний пункт перебував усього за 150 метрів, але шлях до нього був смертельно небезпечним.
Евакуація під прицілом ворога
Не вагаючись ані секунди, «Ромаха» разом із трьома бійцями вирушив по пораненого. Вони буквально виносили його перед носом у ворога. Хоч українські FPV-дрони намагалися прикривати групу, на півдорозі їх помітив ворожий «мавік».
«Почався обстріл. Били з чотирьох стволів, працювали FPV. Це тривало десь півтори години. Ми змінювали місця зупинки, ховалися, рухались далі…»
Під безперервним вогнем, крок за кроком, бійці просувалися до командного пункту, ризикуючи власним життям заради одного.
Боротьба за життя до останнього метра
На КСП «Ромаха» сам надавав першу допомогу, готував пораненого до подальшої евакуації. Та попереду було ще два кілометри замінованої місцевості. Сил власного підрозділу бракувало, тож довелося звертатися по допомогу до суміжних підрозділів.
«Було дуже важко. Кожен ризикував собою. Але ми змогли його врятувати».
Евакуація, яку не можна повторити
У бригаді повідомляють: нині той боєць проходить лікування. А саму евакуацію медики назвали такою, що «не підлягає повторенню» -через надзвичайну складність, небезпеку та рівень ризику для всіх учасників.
Ця історія - не лише про бій. Вона про братерство, відповідальність і ціну, яку українські воїни платять за життя одне одного й за свободу своєї землі.
