Війна по-різному знаходить людей. Для когось вона стає різким зламом звичного життя, для когось - викликом, а для когось лише підтвердженням давно зробленого вибору. Є ті, хто прийшов до війська з цивільного життя, і є ті, для кого форма - не тимчасовий обов’язок, а спосіб мислення.
Олександр із позивним «Глухар» - саме з таких. Його шлях у війську не почався у 2022-му і не обмежується одним підрозділом. Це історія про послідовність, відповідальність і внутрішню готовність стояти там, де найважче. Родом із Пологівського району Запорізької області - землі, яка сьогодні перебуває під окупацією, - він воює не лише за абстрактні рубежі на карті, а за дім, пам’ять і майбутнє.
Сьогодні Олександр - головний сержант одного з підрозділів 102-ї окремої бригади територіальної оборони. Для нього армія - не епізод біографії, а свідомо обраний шлях служіння.
Шлях воїна
Свою військову службу Олександр розпочав ще у 2009 році. А вже 25 лютого 2022-го, не вагаючись ані хвилини, знову став до строю, коли країна потребувала захисту.
У 2024 році він був відряджений до одного з підрозділів 102-ї бригади ТрО - і, як зізнається сам, майже одразу зрозумів: це його місце.
- Тут злагоджений колектив, грамотне командування і нормальне людське ставлення, - говорить «Глухар». - Тому й вирішив перевестися через «Армія+». Уже в березні 2025 року офіційно був у списках бригади.
Інженер на передовій
За освітою Олександр - інженер з інформаційних технологій, випускник Житомирського військового інституту імені С. П. Корольова. У підрозділі він відповідає за:
- обслуговування, налаштування та ремонт засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ);
- підготовку бійців з питань радіоелектронної безпеки;
- дисципліну, забезпечення та службово-побутові питання особового складу.
Його служба - це постійний рух, напруга й відповідальність.
- Був період, коли за місяць я пройшов майже тисячу кілометрів уздовж лінії бойового зіткнення, - згадує боєць. - Ходили вночі й зранку, відпочивали лише під час перевірки засобів РЕБ. На деяких позиціях жив по кілька днів: знайомився з людьми, проводив заняття, вчив - і вчився сам.
Вихід, який запам’ятався
Один із бойових виходів врізався в пам’ять надовго.
- Їхали під ранок. У небі постійно висіли дрони - не зрозуміло, наші чи ворожі. Раптом вибух, машина підривається, різкий отруйний запах… Виявилось, що це «лєпєстки», а передні колеса були пошкоджені.
Усім тоді пощастило - без загиблих і важких поранень. Командир роти ухвалив рішення повертатися на вихідну позицію.
- Розвернулися - і секунд за двадцять нас догнав FPV. Удар прийшовся в передню частину машини, вона взяла на себе всі осколки. Далі їхати вже не могли. Виходили марш-кидком у безпечне місце та чекали евакуацію.
У той період «Глухарю» довелося пережити і артилерійську дуель, і постійний тиск ворожих FPV, і той важкий психологічний стан, коли над тобою пролітає «Вампір».
Він розповідає про це спокійно - як про роботу, яку просто потрібно виконувати.
Мотивація, сильніша за страх
- Для чоловіка, який живе у вільній і незалежній Україні, захищати свою домівку - це обов’язок, - говорить Олександр. - А коли твій рідний край окупований, як у мене, мотивації стає ще більше. Бо через захист своїх сімей ми захищаємо всю Україну.
