Гуляйполе – особливе місто. Й не через те, що у ньому колись жив ватажок махновського руху. Це місто, де цитати «словєсних» перепалок місцевих мешканців можна записувати. Й напевне вас спитають, чи не в Одесі на Бесарабці ви це чули. Але ні – це таке мистецтво розмовляти у Гуляйполі.
Так звикла до гуляйпільського колориту, що як приїхала працювати у Пологи, була навіть шокована: тут якісь інші люди. Ми дивувались один одному. Я – їх серйозності, як мені здавалось. Вони – моїй напівжартівливій манері спілкуватись.
У Гуляйполі ви почуєте десятисекундні розмови двох госоподинь, що їдуть назустріч одна одній на велосипедах. Десятисекундна, бо вони не зупиняються.
– Привіт, ну шо ти, огірки законсервірувала?
– Та п'ятнадцять банок. А ти курчат купила?
– Та два десятки купила.
– А по чооому?
– ???цать гривень.
– Шо?
– ???аааать гриииивень.
Питання ціноутворення та курчат лишилась роз’єднаним відстанню.
До речі, у Гуляйполі часто кажуть: «та ти шо» та «шо там».
– Галю, ти чого туди пішла?
– Та за чаєм.
– Та ти шо, дурна? Там чай по 20 рублів.
Щодо рублів, то вони зникають із слововжитку. Їх патріотично витісняють гривні.
Тут не стидаються проявляти емоції, коли вони переповнюють. Причому так, що ніби й не образили, а те, що на душі сказали.
– Ой, Валєра, не нєрвіруй мене. Й так голова болить (десь на базарі саме так називають ринок).
Або десь під час розмітки дороги:
– Знаєш шо, Марина, ось поки ти не прийшла, так спокійно работалось.
– Тобто це я погана?
– А хто, я?
Чи під час купівлі кавунів, ще коли їх з вантажівок продавали:
– Ой, поможіть залізти, поможіть залізти, – кричить жіночка.
Якийсь чоловік кинувся її підсаджувати під сідниці.
– Мужчина, шо ви робите? Шо ви мене хапаєте?
– То поможи, то не треба, – знітився чоловік.
У Гуляйполі є свій власний діалект, за яким ви відразу впізнаєте місто та його жителів. Це: «болниця», «галайда», «тіки», «як дєла», «законсервірувала», «пічьонка», «мені всіравно», або ж «всерівно», «воще», «стісняєшся».
– Ти куди?
– У болницю, до врача.
Або кажуть:
– Що ти як галайда (незібрана, неорганізована).
Чи знову ж на базарі підбадьорююче:
– Так і єсть. Он люди так роблять, а ти стісняєшся.
А ще тут можуть сказати «нахіба», в сенсі – «навіщо».
– А нахіба ти оте написала, – запитає якийсь читач. Бо це про своє, колоритне, рідне та особливе. Про те, що є нашим життям та властиве жителям міста. Чи ні?
