Він міг залишитися в безпеці. Працював у Німеччині на будівництві, мав стабільну роботу, жив далеко від вибухів і втрат. Але душа Леоніда Тибіня не дозволила йому бути осторонь. У січні 2024 року він повернувся в Україну - додому. І добровільно вступив до лав Збройних Сил, аби стати на захист землі, рідних і майбутнього.
31 травня 2025 року, на Запорізькому напрямку, біля села Малинівка, Леонід загинув. Як бойовий медик - рятуючи інших.
Від ветеринарного лікаря - до бойового медика
Леонід Тибінь народився 10 березня 1980 року в селищі Козова, що на Тернопільщині. З дитинства любив тварин, природу, людей. Це покликання привело його до Львова, до Національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені Ґжицького. Там же він зустрів своє кохання, свою майбутню дружину.
З 2003 року Леонід жив і працював в Івано-Франківську. Разом із дружиною виховували двох дітей. Був надійним, спокійним, щирим - з тих людей, на яких можна покластися. Зовні стриманий, але з величезним серцем усередині.
Вибір, який роблять найсильніші
Коли почалася повномасштабна війна, Леонід був у Німеччині. Але не вагаючись, залишив усе й повернувся.
«Він пішов добровольцем на фронт, щоб захистити свою сім’ю та свою країну, пожертвував своїм життям заради нашого майбутнього», - написала його донька Дарина.
Спочатку служив у 74-му батальйоні 102-ї окремої бригади тероборони імені Дмитра Вітовського, а згодом став бойовим медиком. У найгарячіших точках, під вогнем, він витягував поранених, перев’язував рани, був опорою для побратимів. І залишався людиною. До самого кінця.
Не виконав лише одну обіцянку
«Він завжди дотримувався своїх слів. Не виконав обіцяне тільки останній раз, коли обіцяв повернутись живим», - з болем і любов’ю пише донька.
Леонід був не лише батьком. Він був прикладом. Людиною, на яку рівнялись. Зразком мужності, чесності, відданості.
Його втратили не лише рідні - втратила вся Україна. Бо втратила одного з кращих.
Вічна пам’ять, яка стане світлом
Леоніда Тибіня поховали в Івано-Франківську - місті, де він прожив більшість свого життя. Там залишилася його сім’я. Там залишилися серця, які болітимуть завжди.
Та водночас - саме такі серця і творять історію країни. Саме такі люди формують націю, що не схилить голови.
«Тату, ти назавжди залишишся в наших серцях та памʼяті як найкращий тато та мужній Герой України!» - написала донька полеглого воїна Дарина Тибінь.
Ми вшановуємо символ мужності, відваги та нескореності українського народу і безмірно дякуємо захиснику Гуляйпільщини. Вічна пам’ять мужньому воїну.
