30 жовтня 1922 року народилася Олена Міхненко - донька легендарного українського отамана Нестора Махна. Її життя - приклад людської гідності, стійкості і любові до знань, що не зламали ні вигнання, ні репресії. Історія її батьків, її самої, як і рідного їй Гуляйполя - це частина великої боротьби за свободу України, яка триває й донині.
Як познайомилися Махно і Кузьменко: момент, що говорить більше, ніж біографія
Це була звичайна зустріч, яка могла завершитися трагедією, а стала початком великої історії.
Одного разу Нестор Махно зайшов у Гуляйполі до сільської читальні, якою завідувала вчителька Галина Кузьменко. Він попросив книжку, щоби взяти з собою. Але отримав відмову - книжка була надто рідкісною, щоб видавати її на руки.
Роздратований, батько вже потягнувся до маузера. Але зустрів погляд - відкритий, трохи насмішкуватий, сіро-зелений. Погляд вчительки. І замість стріляти - засміявся. Над собою, над ситуацією, над власною запальністю.
Так почалася історія їхньої любові.
Світло проти темряви: Гуляйполе тоді й тепер
Можливо, саме зараз, у цю мить, Гуляйполе знову під вогнем - від нащадків тих, кого Махно не встиг здолати. Вони знову несуть горе, сльози, кров і розпач, чинять так, як завжди чинили імперські армії «руського міра».
Це не лише війна за території. Це війна за саму суть - за право бути людьми, що вміють читати, думати, творити. Бо не кожен окупант здатен навіть на це - взяти до рук книжку.
Уявити «русскомірця» з книжкою важче, ніж з унітазом під пахвою чи з жіночою білизною у сумці. Не дивно буде, якщо колись виявиться: вони й читати не вміли, а у відомостях на зарплату ставили хрестик… або малювали дупу.
Життя після отамана: доля Олени Міхненко
Олена Міхненко народилася у Варшаві, а потім повернулася з матір’ю до СРСР. Репресії не змусили її скоритися. Вона здобула інженерну освіту: закінчила Ташкентський будівельний технікум, а згодом - Джамбульський гідромеліоративно-будівельний інститут.
Тяга до знань - головна спадщина, яку вона отримала від свого батька. І найкращий доказ цього - офіційний документ, що став своєрідним символом її долі:
Управління МДБ по Джамбульській області КазРСР
Довідка
Видана Міхненко Олені Нестерівні, 1922 р. н., уродженці м. Варшави, українці, без громадянства.
Рішенням Особливої наради при МВС СРСР 16 серпня 1946 р. як соціально небезпечний елемент заслана в Джамбульську область Казахської РСР строком на п’ять років.
Із заслання звільнена 12 вересня 1950 р. після відбуття строку.
Довідку видано для пред’явлення в органи міліції на предмет отримання паспорта.
Джамбул, 6 вересня 1950 р.
Пам’ять, що не вмирає
Олена Міхненко прожила непросте, але гідне життя. Вона померла 16 січня 1993 року. Її доля - це нагадування про ціну свободи, про силу освіченої, вільної людини перед обличчям репресивної імперії.
Сьогодні, коли українці знову зі зброєю в руках захищають своє право на гідність і свободу, згадка про родину Махна набуває нового звучання. Бо за Україну тоді билися не дикі орди, а ті, хто цінував книжку - більше за маузер.
Редакція вдячна читачам, які пам’ятають свою історію. Тільки так - із повагою до минулого - ми зможемо перемогти у майбутньому.
Володимир ШАК, журналіст, публіцист, літератор
