Двадцятивосьмирічна Аліна Коростильова – наймолодша реаніматологиня Гуляйпільської центральної районної лікарні. А ще вона анестезіологиня у Пологівській багатопрофільній лікарні інтенсивного лікування. Нині це профільний заклад, де лікують пацієнтів з COVID-19. Про роботу, пацієнтів і щоденні виклики, говоримо з лікаркою.
Майбутню професію обрала ще в шкільні роки
– Одного разу, повертаючись зі школи, я побачила бригаду «швидкої», яка надавала допомогу літній жінці, якій, певно, стало зле від спеки. Отак просто на вулиці, посеред міста. Я спостерігала за тим, наскільки професійно та оперативно працювали медики. Саме тоді зрозуміла, що я теж хочу бути корисною іншим, обрати роботу, якою дійсно пишатимуся. Тож, отримавши шкільний атестат, у 2009 році вступила до Дніпропетровської медичної академії на факультет лікувальної справи, – згадує Аліна.
Вдень – студентка, увечері – медична сестра
Молодій дівчині якомога швидше хотілося стати самостійною, тож Аліна влаштувалася працювати медичною сестрою реанімаційного відділення до Дніпропетровської міської лікарні №2.
– Було важко навчатися і працювати одночасно. Доводилося готуватися до семінарів вночі, зранку йти на пари, а ввечері – на роботу. Та все ж цей досвід став незамінним у моєму житті, – згадує лікарка. – Спостерігаючи за тим, як анестезіологи-реаніматологи рятували життя своїх пацієнтів, як до останнього за них боролися, я зрозуміла, що саме вони є отією соломинкою, за яку тримаються хворі. Саме вони, без перебільшення, «витягують» людей із того світу. Я пам’ятаю, з яким захопленням дивилася на роботу цих медиків. Будучи студенткою, яка ще так мало знала про медицину, я чітко вирішила стати реаніматологинею.
Заступаючи на зміну, я не знаю, що чекає на мене сьогодні
Для Аліни Коростильової кожен робочий день – це нові випробування. Звісно, бувають і спокійні зміни, але, на жаль, більше екстрених випадків. До відділення привозять хворих у тяжкому стані, із гострим апендицитом, перфоративною виразкою, інсультами, обширними інфарктами міокарда. Усім їм потрібна невідкладна допомога.
Разом із колегами
– Восени 2019 року до відділення привезли 75-річного дідуся, ветерана інтернаціональних війн. Раніше я часто зустрічала його на міських травневих парадах, у військовому кітелі, увішаному орденами. А в той день він був у кардіогенному шоці через обширний інфаркт. Лежав, майже не дихаючи і не рухаючись. В таких випадках морально важко зібратися, але я просто не маю права нервувати. Бо є лише кілька хвилин, щоб надати першу невідкладну допомогу. Тоді на свій страх і ризик ми вперше ввели препарат для розчинення тромбів пацієнту у такому поважному віці. На щастя, ми врятували його, – розповідає реаніматологиня.
Той дідусь, пролежавши кілька тижнів у відділенні, для медиків став як рідний. А його розповіді про війну й про життя лікарі та медсестри згадують і зараз. Та не всі випадки, на жаль, закінчуються врятованим життям.
– За роки моєї практики ми втратили майже сто пацієнтів. І кожен із випадків, я пам’ятаю до найменших дрібниць. Дехто вважає, що лікарі звикають до своєї роботи, і їхні серця стають холодними й черствіють. Але це не так. Навпаки, ми настільки звикаємо до своїх пацієнтів, що коли вони видужують, то радіємо разом із ними, а коли ні, тоді розділяємо біль утрати з їхніми рідними, – розповідає Аліна. – І для мене, коли я зустрічаю на вулиці, чи в магазині свого колишнього пацієнта, а він живий-здоровий, це найкраща оцінка роботи. Лише це мене окриляє і наповнює новими силами.
COVID-19 приніс нові випробування
Здобувши спеціалізацію з кардіології в червні цього року, Аліна Коростильова за сумісництвом, після завершення робочої зміни в реаніматології, працює лікарем кардіологом в об'єднаному відділенні терапевтичного профілю місцевої ЦРЛ та у вихідні, двічі на місяц, заступає на добове чергування лікарем-анестезіологом у Пологівській БЛІЛ. Саме цей заклад є профільним, де лікують пацієнтів з COVID-19. Тому їй доводилося лікувати хворих на короновірус.
– Хвороба не розділяє людей на хороших чи поганих, потрібних чи ні. Є життя і його потрібно зберегти за будь яку ціну, – зазначає лікарка. – Я розумію весь ризик, розумію, що на мене вдома чекає чотирирічний син, чоловік, батьки, молодший брат. Але я стала лікаркою, і несу відповідальність за свій вибір.
У Пологівській БЛІЛ лікарці доводилося надавати невідкладну допомогу вагітній пацієнтці з COVID-19 та здійснювати добовий нагляд за чоловіком з короновірусом, котрий перебував у критичному стані на апараті штучної вентиляції легень.
– Я не маю морального права відмовитися від пацієнта через страх захворіти самій. Звісно, контактуючи з хворими на COVID-19, вживаю всі необхідні заходи особистого захисту: одягаю захисний комбінезон, респіратор, рукавички, регулярно здаю експрес-тести, – говорить лікарка. – А приходячи зі зміни додому, приймаю душ та переодягаюся, перед тим, як обійняти сина.
Вдома завжди чекає любляча родина
Найскладніше лікувати найменших пацієнтів
Протягом року через реанімаційне відділення Гуляйпільської ЦРЛ проходить близько 600 пацієнтів. Тож результат п’яти років роботи лікарки – це сотні врятованих життів. Але є ситуації, до яких звикнути просто неможливо.
– Мені найскладніше лікувати маленьких діток, які, на жаль, теж потрапляють до відділення. Нещодавно із Залізничного привезли чотирирічну дівчинку в критичному стані. У той момент у мене, ніби ноги «підкосилися», адже вдома у мене такого ж віку малюк. Ми врятували пацієнтку, інтубували й стабілізували її. Все закінчилося добре, – говорить Аліна. – На щастя, такі пацієнти до нас потрапляють нечасто.
Є лікарі, які наче пропускають чужий біль через себе. Саме таким медиком вважають Аліну Коростильову її колеги. Жінка ж зізнається, що для неї найскладніше – це усвідомлювати те, що не завжди можна допомогти пацієнтові, адже лікарі не всесильні.
Фото з архіву героїні
Проєкт реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки у рамках Transition Promotion Program. Погляди, викладені у спецпроєкті, належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки.
